Розділи сайту
Червоненська лазня: гігієна та традиції
Цей об’єкт інфраструктури селища Червоного мав не тільки призначення щотижневого процесу змиття негативу за тиждень, а ще й цілий ритуал відвідування.
Вся моя родина відвідувала лазню за її існування, багато цікавинок розповім вам сьогодні. Влаштовуйтеся зручніше!
***
Особисто я, далеко не є шанувальником перепадів температури. Також, не дуже люблю скупчення людей, особливо у місцях такого інтимного характеру. Тому, з перших походів, коли дід мене почав водити до лазні – був налаштований скептично. Не помітивши це сам, якось втягнувся і згодом, навіть стало подобатися щонеділі відвідувати лазню.
Я люблю помічати дрібниці і збори до лазні не були виключенням. Дід зранку, з’ївши яєчню та поголившись електробритвою “Харків” під новини Андрушівщини, поліз на горище за віниками. Все, процес незворотній, сьогодні йдемо до лазні. Для мого діда це було не просто сходити помитися, а значно більш важливою процедурою. Дід старанно перебирав віники на предмет дефектів, стукав ними, перевіряв на міцність. Бабуся одночасно починала збирати рушники, мило та шампуні для нас. Оскільки п’ятниця була жіночим днем, а субота – чоловічим, то йшли ми з дідом, іноді приєднувався мій дядько. Зібравшись з усією серйозністю, ми вирушали до лазні. Неважливо, якою була погода чи пора року, мандрівка якихось 400-500 метрів для нас була суцільним задоволенням. Дід поважно йшов, вітаючись зі знайомими, я дріботів поряд та ніс зібраний реманент. Підходячи до лазні не вперше, пульс мій прискорювався. Було якесь приємне збентеження.
Ось ми заходимо всередину, де беремо собі по тазику та рухаємося до роздягальні. Людей було завжди вдосталь. Займаємо з дідом вільні місця, роздягаємося. Перший час я соромився, а дід мені казав: да що вони там не бачили, Антон. Так, були чоловіки, діти, літні люди. Лазня не мала вікових кордонів. Хіба що малюків не бачив.
Ось ми, “в чому мати народила”, з тазиками як з щитами та реманентом, заходимо до основного приміщення лазні. Стоїть пар, жвавий рух людей. Точно вже не пам’ятаю, але були наче якісь дерев’яні чи то столи, чи то лавки у основному приміщенні. На них люди сиділи, милися та обдавали себе з тазиків. Але це все був не рівень діда, та не те, заради чого він йшов до лазні. Парилка, ось вона, його ціль!
Парилка, як я раніше писав, то для мене було якесь пекло на Землі. Як там дід та інші люди витримували тривалий час, я не уявляю. Мене вистачило декілька разів просто заглянути туди, щоб упевнитися – це не моє. Дід же, залазив на саму верхню полицю та сидів там по 10-15 хвилин, періщив себе та товаришів віниками. Виходив, мився та знову туди. Так міг повторювати до 3-4 разів. Пізніше, при лазні зробили басейн. Але мій дід та я цього вже не застали.
Після процесу миття та оздоровчих процедур, ми йшли до роздягальні витиратися та одягатися. Дід жваво спілкувався з друзями, а я дивився на нього з захопленням, наче він з палаючого будинку вийшов. Дорога додому була легкою, після лазні тіло наче пливло над землею. Дід йшов задоволений, а я радів від того походу щоразу, наче відвідав Діснейленд.
Прийшовши додому, бабуся допомогла нам розбирати речі та просушувати їх. Нас чекав смачний обід та діду 50 грамів. Якийсь час після лазні, дід сяяв від задоволення, дуже він любив це діло.
Будучи людиною охайною, я й досі не до кінця розумію, від чого я більше отримував насолоду: відчуття чистоти чи спілкування з дідом та дядьком…