Розділи сайту
Червоненський ситроцех, ковбасний та хлібозавод
На головному фото: працівники ситроцеху та механік
Пропоную вам сьогодні дуже раритетний матеріал. Про ці три об’єкти мало інформації, а світлин – взагалі одиниці. Дивно, що так трапилось, бо всі ці підприємства забезпечували Червоне і не тільки, різною продукцією.
Почнемо з ситроцеху
Першим місцем його розташування була місцина біля будинку дозвілля. Зараз на цьому місці – приватний будинок. Це було, приблизно, на початку 1950-х років. Згодом, ситроцех перенесли на місце тодішнього маслосир заводу біля автоколони, де він і проіснував до закриття. Приблизна дата перенесення ситроцеху – початок 1970-х років, де вже поряд створили ковбасний цех. Це все було пов’язано з будівництвом та запуском у середині 1960-х років хлібозаводу. Всі ці три об’єкти належали до “Радгоспкоопу”, а пізніше – до цукрового заводу. Штат співробітників ситроцеху та ковбасного – налічував біля двадцяти працівників.
Працівники ковбасного цеху
Продукція ковбасного цеху мало того, що забезпечувала потреби мешканців, так ще й постачалася до Коростишіва, Житомира, Бердичіва та навіть до Києва. Це стосувалося ковбасного цеху та його продукції, ситроцех працював суто для Червоного, а якщо й розвозили ситро, то по найближчих, малих селах.
На початку заснування ситроцеху, умови праці були більш важкими. Пам’ятаю, як моя бабуся розповідала про тяжкі, гумові перчатки, чоботи.
Робітники лінії розливу ситроцеху, 1991-й рік
Згодом, коли ситроцех переїхав та об’єднався в одній будівлі з ковбасним цехом, там вже осучаснили обладнання, стало легше працювати. Ковбасний цех виробляв різні види ковбас, сардельки, коптили різні види м’яса. Режим роботи був шість днів на тиждень. На ковбасному працювали чоловіки та жінки, у ситроцеху – жінки. Після розпаду СРСР темпи виробництва цехів почали падати. Закрився ситроцех та ковбасний на початку 2000-х років. Однією з причин закриття стало зниження постачання сировини від колгоспу та місцевих мешканців.
Хлібозавод
Бухгалтерія Чевроненського хлібозаводу
Побудований був приблизно у 1965 році. Належав до “Райспоживспілки”. Старий хлібозавод розташовувався біля сучасного центру дозвілля. Новий хлібозавод виробляв достатньо продукції, щоб забезпечувати ще навколишні селища. Завод працював у 4 зміни, штат налічував близько 40 людей. Хлібозавод припинив своє існування на початку 2000-х років. Причиною закриття хлібозаводу стала конкуренція з Бердичівським та Андрушівським хлібозаводами. Станом на 2024 рік там розташована майстерня з обробки деревини.
***
Шацький Андрій Олександрович, водій ситроцеху
Це була офіційна інформація, додамо трохи теплих спогадів. Напевно, кожен мешканець пам’ятає “Дюшес”, “Колокольчик” та інші різновиди ситра. Як їх розмітали на полицях продуктового на містечку. Наприклад я, любив “Дюшес”, а мій дід – “Колокольчик”. Кожен з нас по-своєму засмучувався, коли на момент приходу до магазину якогось виду не було, розкуповували. В літню пору ситро чудово вгамовувало спрагу та було дуже смачне. Звичайно, воно ж свіженьке та зроблене дбайливими руками наших мешканців. Чоловіки та дорослі любили ситро ще під одне діло, але то таке.
Щодо м’ясних виробів, то я не пам’ятаю в дитинстві чогось конкретного. Моя бабуся робила все своє, домашнє. А от хліб, то окрема історія.
Пекарі Червоненського хлібозаводу
П’янкий запах від хлібозаводу було чути вже біля парку, коли йшов процес випічки. З магазину, я впевнений, жоден підліток не доносив цілим хлібину додому, не спокусившись відкусити рум’яну скоринку.
Шкода, що такі потужні об’єкти, які приносили користь людям, давали робочі місця та прославляли наше Червоне, зараз не працюють…
***
Величезна подяка Шолоховій Лідії Йосипівні за надану інформацію та світлини!