Водокачка біля цукрового заводу: таємниче місце дитинства

На перший погляд, така невелика споруда, а водночас і важлива, і викликає багато цікавих спогадів з дитинства. Розповім про будівництво, функціонування та моє дитинство біля водокачки. Влаштовуйтеся зручніше.

***

… липень 93-го добігав кінця. Мій товариш пропонує мені надвечір: Антон, а ходімо до водокачки по “плювачки”. Так ми називали вид рослин, з яких вирізали трубочки, та стріляли один в одного бузиною, або горобиною.

Ще у цих рослин характерно лопалися насіннєві мішечки при стисканні. Це був цілий інженерний процес, віднайти саму рівну, ідеальної товщини стеблину та зрізати. Той вид рослини ріс ще наприкінці парку цукрового заводу, як іти до Криловецького лісу. До речі, росте й досі. 

Довго не вагаючись, наввипередки, ми побігли вирізати знаряддя для розваг. Вечоріло. Ласкаве сонце сідало за горизонт, ніжно огортаючи споруди водокачки. Не знаю, чи було у вас таке захоплення у дитинстві, але усі мої знайомі у “сезон” чманіли від цих перестрілок. Такий собі еко-пейнтбол. Нарізавши потрібних розмірів “плювачок”, ми проводжали захід сонця, споглядаючи, як люди забирали корів з пасовища. 

Водокачка була не частим об’єктом наших відвідин. Ходили ми до неї ще на риболовлю, клювало непогано, але в топ 5 місцина не входила. Вабила ця забудова чимось таким, що я й досі не можу пояснити. Наче нічого незвичайного, проста споруда, не вражаюча для нас тоді інженерія. Але віяло від неї якоюсь містичною енергетикою. Вона наче шепотіла та кликала нас. Та й як не заскочити на схили біля неї, коли пробігали по декілька разів на тиждень, а то й на день повз водокачку. Самої історії побудови та інших цікавих речей, ми, підлітки 90-х, тоді не знали. Завдяки нашим чудовим краєзнавцям та мешканцям, я розповім вам багато цікавого. 

***

У 1963-64 роках, у зв’язку з нестачею води цукровому заводу, було вирішено побудувати водокачку. Від водойми заводу за допомогою техніки почали рити канал аж до середнього ставу. Під час будівництва, заводський став навпроти спустили і воду перенаправили біля лазні по іншому руслу. Місцеві жителі згадують, як шукали на спущеному ставку якісь артефакти. Знайшли навіть старовинного багнета. 

На моїй пам’яті, наприкінці 90-х ставок також спускали, ще пам’ятаю, як чоловіки виловлювали величезних коропів. 

Зі сторони середнього ставу зробили перегородку, поки йшли роботи, а по завершенню, збили її та пішла вода наповнювати канал водокачки. Глибина після будівництва сягала до 4-х метрів. Хлопчаки відразу “протестували” нову водойму на якість, плигаючи у воду з розгону. З часом, фоса почала мілішати, бо водокачка насосами тягнула мул та іншу органіку, що осідало на дні. Саму водокачку та канал збудували за літо. Будувала бригада з цукрового заводу. Паралельно, був проведений трубопровід, який постачав воду у депо та на бурячну. 

Працюючи земснарядом, та розширюючи заводський став під час будівництва водокачки, надлишок землі використали для розділення великої площі ставу на сектори, які ми спостерігаємо й нині. Раніше, це був один великий став, від цукрового заводу аж до лазні. 

Згодом, земснаряд задіяли для спиртового заводу, де зробили зворотній процес: маленькі кар’єрчики об’єднали у великий став, пустивши воду з фоси, що біля містка та газової труби. 

***

Незважаючи на зовнішній вигляд, водокачка функціонує й понині, забезпечуючи потреби цукрового заводу цілий рік. У сезон працює більш потужно. Мені приємно, що ця споруда з дитинства й досі приносить користь селищу. 

Дякую за спогади Марищенку Ярославу Семеновичу. 

На розвиток сайту

Антон Булій