Легенда Червоного про чарівну красуню та кмітливого козака

В славному селищі Червоне, де мальовничі поля розкинулися, немов оксамит зелений, а озера блищать, мов самоцвіти, існує легенда про чарівну красуню.

Давно то було. Мандрувала колись Україною чарівна старенька Мандрівниця, втілення справедливості і добра. Захотіла вона й до Червоного завітати, про красу його почувши. І справді, зачарувалась мандрівниця мальовничими краєвидами, величчю парку, замку та щирістю жителів.

Побачила вона чепурну хатинку, а біля неї – дівчину дивовижної краси. Одягнена була та в вишиванку, мов квітами розмальовану, а коси мала чорні, як ніч.

Підійшла Мандрівниця до дівчини та попросила води напитися. Та тільки охнула красуня та й промовила:

“Геть з мого двору, стара! Цілий день я чепурилась, зачіску робила, нігті красила – не подам тобі води, бо можу красу свою порушити! А взагалі я чекаю на красеня-козака, який має завітати до мене із величезним букетом квітів.”

Розгнівалась Мандрівниця та й мовила:

“Красива ти дівчина, але серце у тебе черстве. За твою жорстокість накладаю я на тебе закляття! Нехай всі квіти, які тобі принесуть козаки, одразу чорніють і в’януть! А зникне воно лише тоді, коли хтось догадається подарувати тобі квіти не принесені в руках!”

З того часу й почалося лихо. Козаки дарували дівчині квіти, та ті одразу чорніли й в’янули в її руках. Злякались парубки й перестали до красуні залицятися.

Але знайшовся в Червоному сміливець, який вирішив чари з дівчини зняти. Здогадався він, що то чари діють і потрібно знайти інший спосіб подарувати красивій дівчині квіти.

Можливо це саме той козак, а можливо нащадок славетних та кмітливих жителів Червоного. Я не знаю чи знайшов він ту красуню, але вірю, що такий червоненський козак здатен зняти чари з будь-якої дівчини!