Бабине літо…

Бабине літо, душа незахищена, роздіта
Осінь в полоні тримає, все жовтіє, не відпускає
Впевнені – починають тремтіти, рідше на дворі гуляють діти
Чим глибше, тим кожен теплі дні забуває

Останні яблука на листя впали
Дідусь на покуті цигарку закурив
Якби ж ми знову час той відмотали
Але Всесвіт каже: ні, ти що, здурів

За осінню осінь, минають роки
Ми наче мурахи, у різні боки
Лише незмінними є наші думки
Підсвідомості плетуть їх павуки

Останній лист на землю опускається
Капуста вже у погрібі вся
Душа одночасно сумує та усміхається
Бо таке воно, життя…

17.10.24 ©