Розділи сайту
Червоне – Глинівці, Глинівці – Червоне
Чи відомий вам топонім ЛЯХІВЦІ? Так, це ті самі Глинівці, які 1946 року отримали свою сучасну назву… Про все це та багато іншого дізналися наші краєзнавці, здійснивши поїздку за зазначеним маршрутом.
Канікули! Пора відпочинку, пора подорожей та екскурсій. Продовжуючи вивчати населені пункти нашої громади, мандруючи по ній під гаслом “ЛЮБИ І ЗНАЙ СВІЙ РІДНИЙ КРАЙ! “, цього разу відправилися до найвіддаленішого села. Погода сприяла, охочих виявилося чимало, настрій піднесений – нумо, в дорогу!
Поки їхали в автобусі, повторили і назви вже відомих сіл – Малих та Великих Мошківець, і згадали все те цікаве, що там бачили. Роздивилися, що робиться на полях, які культури вже зібрані, а які ще стоять, як працюють комбайни, як сходить озимина…
Глинівці зустріли яскраво розмальованою автозупинкою і привітними мешканцями, які були здивовані нашому приїзду. Проявляючи свою дитячу допитливість, усі цікавились: Куди йдемо? А що ми тут будемо дивитися? А до річки підемо? А на майданчику пограємося?….
Визначилися з порядком проведення екскурсії і попрямували до двоповерхового приміщення клубу та бібліотеки, де нас чекала Раїса Павлівна Колодюк – вона стала гідом дня.
Ознайомлюючися із залою клубу, дізналися, що окреме його приміщення, яке розташовувалося через дорогу, згоріло в 2004 році. “І у нас згорів клуб!”, – співчуваючи, в один голос, вигукнули гуртківці.
Привернули увагу картини, що красувалися на стіні: вони написані і подаровані Заслуженим художником України, вихідцем із Глинівець, Чернишем Іваном Святославовичем.
Із захопленням краєзнавчики відвідали музейну кімнату, яка знаходиться на другому поверсі. Скільки ж тут цікавого і досі незнаного!
Багато з колишнього побутового і господарського реманенту діти вже бачили на екскурсіях у Великих та Малих Мошківцях, а ось скриня, дерев’яна підставка для намотування ниток, мотузок (мотовило), настінне звичайне радіо (ніяк не могли здогадатися, що це!) і дещо інше викликали особливий інтерес.
Та найбільшу увагу дітей до себе привернули жорна! Тут кожен спробував цього “хліба”: адже до жорен було засипане зерно і, приклавши не абияких зусиль, екскурсанти відчули себе мельниками, навіть побрали собі змеленої крупи для показу вдома.
Роздивилися цікаву вишивку із дзеркальним відображенням (уважно порівнювали її елементи), старовинну вишивку “Біблія” на сірому полотні, колекцію рушників та хусток.
Однією з невідомих цікавинок стала експозиція нижніх спідниць. Розповіла гуртківцям, як їх носили. У дівчаток це викликало здивування.
А які зачаровані всі стояли біля сплетеної з лози і підвішеної до стелі колиски! Це, ніби, і відома річ, але, діти, відчувши магію материнства тих часів (коли не було часу брати малятко на руки, і мама схилялася над ним, аби погодувати), замислювалися…
Бібліотека! Кімната, де живуть книги, де проводяться тематичні заходи, зустріла нас хеллоувінськими гарбузами, що перше кинулося в очі відвідувачам. Хлопчаки навіть встигли приміряти їх.
Зручно вмостившися на стільцях, діти порівняли, що є спільного з нашою бібліотекою, – які ж вони спостережливі! – заспокоїлися і поринули в історію села, куди нас перенесла Раїса Павлівна.
А почалося все на самому початку ХVІІІ ст. ще з власності Кременецької старостової Пелагеї Ясиницької. Далі володіння переходило з рук в руки, а в кінці ХІХ ст. придбано Федором Артемійовичем Терещенком. З початку заснування село мало назву ЛЯХІВЦІ, що вказує на велику кількість поляків, які мешкали в ньому. А поляків в ті часи називали “ляхами”. 1946 року село отримало сучасну назву ГЛИНІВЦІ. Очевидно, що назва утворена від слова “глина”, тому що місцевість багата на цю копалину. Існує версія, що село спочатку називалося Глинищем і знаходилося ближче до села Боярка (нині Антопіль). Щодо глини, то й зараз приїздять сюди люди копати руду глину, яка використовується у будівництві. Є й біла глина, але вона залягає набагато глибше. Поблизу села були також багаті поклади торфу, видобуток якого був одним із важливих промислів місцевих селян в ті часи.
Навкруги села існували хутори: Вербівка, Тетеруків хутір, Улянівка. Хутори з часом були ліквідовані, але Улянівка існує дотепер. Між селом і цим хутором (“висілком”) пролягала залізниця – гілка вузькоколійки Червоне – Кодня. 2003 року колію було розібрано.
Далі дізнаємося про зміну влади в селі, про ведення сільського господарства, про часи голодомору та репресій, Другої світової війни.
З цікавістю слухаємо про видатних односельців-глинівчан, а ними є: майстер художньої обробки деревини, Заслужений майстер народної творчості Зущик Леонід Петрович; вже відомий нам Заслужений художник України, член Національної спілки художників України Черниш Іван Святославович; Заслужена артистка України, солістка тріо бандуристок “Росава” Недашківська (Голуб) Надія Филимонівна; Заслужені працівники культури Тітьоркін Анатолій Григорович і Рожко (Голуб) Валентина Филимонівна. Відомості про неї доповнюю я: “Певний час Валентина Филимонівна була керівником хору Червоненського цукрового заводу, учасницею якого пощастило бути і мені. Людина високоінтелігентна, справжня майстриня своєї справи. Приїздили у 80-х роках минулого століття з концертом і в її рідне село. А багатодітна родина Голубів знана як талановита співоча родина”.
Пишаються місцеві мешканці і Заслуженим будівельником України Цивінським Василем Павловичем, Заслуженим журналістом України Тетеруком Станіславом Федоровичем і журналістом Недопитанським Миколою Івановичем – доцентом, автором практичних посібників; Заслуженим вчителем України Чмілем Борисом Федоровичем.
Своїми поетичними здібностями відзначається вчителька, авторка двох поетичних збірок (має їх місцева бібліотека) Щавінська (Сакун) Тетяна Василівна. Ось з якою любов’ю вона звертається до своєї малої Батьківщини:
… Тебе нічим не можна замінити,
Таке, як всі, мале моє село.
Чому, коли додому повертаюсь,
З тобою ніби вперше зустрічаюсь,
Повторюваний сотні раз розмай,
Щаслива незамінністю твоєю,
Багата неповторністю твоєю,
Частинко світу, мій праотчий край.
===================
Андрійчук Тетяна Григорівна
(02.11.25)