Розділи сайту
Краса і смуток червоненського парку
Прекрасне і корисне! Ці два слова так часто переплітаються між собою в житті. Саме за прекрасним – відчути “смак” золотої осені- вирушили ми з краєзнавцями до парку.
А корисне полягало в тому, що до наших краєзнавців приєдналася команда “Активні парки” с. Крилівка на чолі з Юлією Гарнагою. Погода виявилася не зовсім привітною, тому для зігрівання взяли з собою м’яча.
Ступивши на килим опалого кленового листя та вдихнувши його аромат, так і захотілося вигукнути словами
Ліни Костенко:
Осінь, ось вона, осінь!
Осінь, ось вона, ось.
Не дарма поспішали зловити ще цей момент, бо картина природи з кожним днем змінюється: частина дерев уже поскидали своє вбрання (каштани, клени – в основному старі, певні види лип), частина стоять “напівголі”, а для деяких осінь, нібито, не існує – вони ще виділяються ошатним зеленим листям (акація, ясен, молода вільха).
Що цікаво: відвідали липову алею і поринули в перину з серцеподібних рудих листочків.
А ось на початку парку, недалеко маєтку, стоїть кремезна віковічна липа в зеленому вбранні – найперша розпускається і зацвітає (серед лип) і досі стійко тримається!
Потішившись пейзажами чарівної Осені, вирішили переключитися на фізрозминку: ось тут то я і пожалкувала, що не взяла з собою телефон – і як раніше жили без ґаджетів?! Добре, що світлини в парку зазнімкувала заздалегідь, використавши погожий сонячний день, та й уже була “в курсі” на що зосереджувати увагу. А м’яча поганяли з великим задоволенням. Навіть я, в свої майже 70, не відчула їх а ні скільки! З мокрими чубами (зібралися лише хлопці – дівчаток, очевидно, налякала погода), з переповненими емоціями приступили до перекусу: компот з пирогами. Своїм “новеньким” пояснили, що маємо свій сталий девіз: “На природу –
з усім природнім!”
***
Трішки вгамувавшись, аби почекати, поки “посяде”, вирушили до однієї з екзотичних рослин парку – це дерево – ГЛЕДИЧІЯ КОЛЮЧА (її гілка і плоди є частиною нашого музейного фонду).
Розкинулася ця недоторкана красуня родини бобових на березі верхнього озера. Батьківщина гледичії – Північна Америка та пристосувалася вона і до умов життя в Україні. Завезена до парку ще за часів Терещенків. Виростає дерево до 40 метрів. Не можу сказати, чи то ще перше, чи вже також виросло відновленим, але при моїй пам’яті старе, частково всохше, поломане вітрами дерево років 8-10 потому зрізали. Хвилювалася, що зникне єдиний екземпляр цієї дивини – аж ні, навпаки, порослі від кореня розповзлися по значній частині берега. Ось саме зараз гледичія стоїть напівоголена, поволі скидаючи свої посвітлілі листочки. Свою назву гледичія колюча дістала через наявність на гілках і, навіть, на стовбурі великих (5-8 см, а іноді до 30 см) загострених розгалужених колючок. Плоди – довгі (20-40 см), сплюснуті, трохи зігнуті боби темно- коричневого кольору. Нині ще недостиглі – напівкоричневі, поглинаючи оливковий колір. Використовують для годівлі тварин. Рослина медоносна, має цінну деревину та певні лікарські властивості.
На завершення оглянули ще одну ділянку старовинного парку – місце, де росли коркові дерева. Ще донедавна вони захоплювали своєю стрункістю і височіли поміж кленів та каштанів. Екскурсантам демонструвала пружність їх кори, розповідала про плантації таких дерев у країнах, які займаються виноробством… А на сьогодні, на жаль, від них залишилося два зрізи і одне всохше похилене дерево, приречене на зрізання. Час вносить свої корективи – нічого немає вічного.
До речі, поспілкувавшись з селищним головою, дізналася, що екологічною службою було проведено обстеження насаджень парку і 38 дерев визнані нежиттєздатними та небезпечними, вони позначені для зрізання.
На втіху, щоб наша подорож не закінчувалася смутком, нам трапилася трав’яна жаба. Вона вже не мала тієї активності, як улітку і легко піддалася до рук Євгенчику, вивівши нас на стежку . Додому добиралися сутінками, але з великим-превеликим задоволенням.
=========================
Андрійчук Тетяна Григорівна
(25.10.25)