Люби і знай свій рідний край: Крилівка та Котівка

В рамках відзначення 10-річчя створення громади учасники гуртка “Краєзнавство і туризм ” поставили за мету відвідати всі населені пункти громади. На цей раз були Крилівка і Котівка. Відстань до них невелика, тому вирішили її долати на велосипедах. А щоб дізнатися про історію цих сіл, запросили до своєї мандрівки Ларису Федорівну Шинкарук.

Скільки ж всього цікавого, незвіданого для краєзнавців , почули, побачили!
Розповідь про Крилівку розпочалася зі Скоблевого озера, на якому раніше навіть рибалили, а нині водойма зовсім зникла.

І в Крилівці, як і у Великих Мошківцях, нас зустріли лелеки. Цікаву оповідь з особистих спостережень за цим кублом послухали ми від Лариси Федорівни. Зупинилися біля оселі, де майорить жовто-блакитний стяг. Це тут проживає родина загиблого воїна – Сергія Нагребельного. Згадали тих, хто спочиває на місцевому кладовищі.
В центрі села дізналися про його давню історію, що є у ньому на сьогоднішній день. Особливо вразила доля церкви, яка збудована в 1900 році і за свій довгий вік встигла побувати ще й клубом.

Відвідали річку Рудку, що протікає посеред села і на мапах позначена як Настя, а впадає вона у річку Пустоху.
Дорога від Крилівки до Котівки пролягала через ліс.

На початку лісу, справа, стоїть старий могутній дуб – господарем лісу його вважають місцеві жителі.

Попросили дозволу заїхати в його володіння і попрямували до сусіднього села. Ось тут вже зустрілися з труднощами: то піщаний грунт гальмував наш транспорт, а то великі вибоїни змушували переводити вручну велосипеди. Під’їхавши перед Котівкою до мосту, зробили зупинку, аби помилуватися бурхливою течією річки Пустохи. Згадали про місця, де колись добували(копали) торф. Доїхавши до центу села, знову зупинилися. Оглянули приміщення бувшої початкової школи, яке згодом слугувало клубом і бібліотекою. Нині охайно вибілене та вифарбуване.
Багато всього цікавого дізналися про це, ніби, невеличке поселення: і про те яким великим був тут колгосп що мав і свій млин, і пасіку, і кузню, і ферми, і конюшню…, і про його працьовитих людей, і про тих, хто сьогодні захищає нашу країну, а їх із села багато. Не доїхали ми до церкви, але відзначили, що побудована вона за кошти місцевого мешканця Гілевича Павла Сабіновича. В центрі села стоїть також збудований пам’ятний знак, який радо зустрічає і проводжає людей, які прибувають сюди, чи то від’їжджають звідси.

Повертаючись додому і вже добре стомившись, набратися сили і ще більше позитиву, ми прикрутили до кар’єру! Тут було всього: “накрили поляну ” і підкріпилися усім природнім (кока-кола була не кока-колою, а цикорієм); помилувалися краєвидами і навіть спробували приємну свіжість води, знявши втому з ніг; здолали перешкоду у вигляді поваленого дерева, через яке переправили весь свій транспорт для завершення велопробігу.

Не дивлячись на різні вікові категорії( від 7 до 70!), ми з великим ентузіазмом пройшли такий довгий і насичени цікавинками шлях , бо ми є справжні КРАЄЗНАВЦІ і ТУРИСТИ!!!

Андрійчук Тетяна Григорівна

(10.08.2025)