Червоне – то любов…

21 березня людство відзначає Всесвітній день поезії. З давніх давен наша українська земля славиться майстрами Пера і Слова: Сковорода і Котляревський, Тарас Шевченко і Леся Українка, Павло Тичина і Василь Стус, неперевершена Ліна Костенко та багато-багато інших.

Своїх майстрів поетичної творчості має також і мальовниче, з цікавим історичним минулим, Червоне.

***

Вчитель-пенсіонер, поет-пісняр, Зіновій Федорович Перчук, прийшов до написання своїх творів вже в досить зрілому віці. Його поетичні тексти нерозлучні з мелодіями, автором яких він є сам. Тематика різнопланова: оспівує природу, рідний край і Україну, любов до батьків і друзів, до вчителів, пишається предками і українською мовою.

Свої почуття до мами оспівує такими словами:

Голова у мами вкрилась сивиною,
Й не тугою стала вже її коса.
Хочем завжди бачить маму молодою,
Для нас не минає мамина краса.

Кого не розчулять рядки з пісні “Люблю тебе”, присвячені дружині Галині Іванівні:

Завжди душею, серцем полонила,
Жіночу гідно несла красоту.
За все, за все люблю тебе я, мила,
І за любов, порядність, доброту.

Любов до України виражає у пісні “Любіть Україну”:

Україно моя, Україно,
Ти у мене на світі одна.
Чи є десь така ще країна,
Чи є десь ще така сторона?

***

Світлою пам’яттю про Володимира Шинкарука (1954-2014), який певний час проживав у Червоному, є його поезія, його пісні. Пригадуються студентські роки в ЖДПІ імені Івана Франка, де Володю часто можна було побачити з гітарою і почути його захоплений спів.

Ось так і поєднав свою педагогічну діяльність з поезією та музикою: професор Житомирського державного університету імені Івана Франка, український поет, прозаїк, композитор, бард-виконавець. Це була натура неспокійної вдачі і багатогранного хисту.

Так мені судилось, врешті-решт:
Вірить в любов, цінувати і друзів, і волю…
Перехрестя доріг – це той хрест,
На якому я сам розіп’яв свою долю.

Поспішав жити, творити, діяти:

Людоньки! Люди! Позичте часу! Я не встигаю!
То відлітаю, то від’їжджаю…
Бути щасливим чомусь забуваю…

 

***

Його продовження ми бачимо у талановитій донці Ірині, яка періодично приїздить до Червоного зі своїми піснями та згадує батька.

 

***

Зі шкільних років вражає своїм поетичним словом Юлія Шинкарук (Пально). Про свою поезію, свій хист Юлія сказала ще в ранній юності:

Блакитне небо протяглось до ніг,
Ранкове сонце глянуло квітково.
Весняний пил подвір’ями пробіг,
Город орали, виростили слово.
І зупинився мовчки тракторист,
І кинулась під плуг якась старенька.
Щоби прийняти слово, треба хист,
І думка щоб, мов борозна рівненька…

Ось цим словом, своєю тонкою спостережливою душею і мережить вона свої здебільшого неординарні твори:

…зима у резервації туманів підозріло схожа на осінь,
старе проводове радіо мовить із чіткістю небаченою досі.

 

***

Свої визнання любові до Бога, до людей, до родини, до природи, до України виклала у своїй поезії Леоніда Биканівна Дюсенбаєва (1935 – 2019). Вірш “Червоне” пронизаний безмежною любов’ю до рідної місцини:

Червоне, моє село Червоне!
Я все життя люблю тебе.
Твої заводи, церкву, дзвони,
Школу, що в люди вивела мене.

Люблю твоїх людей, що працею невтомно,
Звеличують ім’я твоє, і хоч вони повсюди, та Червоне,
Не забувають селище своє.

 

***

А скільки тепла і любові до своєї батьківщини, до своєї родини (і не тільки!) звучить у віршах Ярослава Семеновича Марищенка. У книзі “Червоне і Малі Мошківці: поєднані навіки” ніби міцними нитками сплетені прозові твори автора з його чуттєвою поезією:

Родинне вогнище моє,
Там де сім’я моя щаслива.
Де їй Господь хліб-сіль дає,

Земля цвіте в весняній зливі.
Родинне вогнище моє,
Де рідний край, де народився,
Де радість Пустоха в лозах в’є,
Та хата батька в чорнобривцях.
Не сперечайтесь, що ми не ті,

Що двадцять перший вік на дворі,
Немає іншої путі,
Родинне вогнище – твій корінь.

З яким оптимізмом по життю іде ця неординарна особистість, закликаючи всіх людей міцно триматися за життя:

Тримайсь за це життя,
Де розпач і де втома,
Де біль і каяття,
Солодких слів оскома.
До біса не іди,
Дорога туди гибла,
Щоб радість зберегти,
А не Іуди срібник.

Тримайсь, долай шляхи,
Знаходь тепло в негоду,
У снах скачи через верхи,
І не втрачай свою нагоду.

Натхнення в творчості, наснаги та бажаних здобутків тим, хто плекає поезію. Глибока вдячність і вічний спокій тим майстрам слова, які відійшли на небеса.

———————————————

Тетяна Григорівна Андрійчук