Розділи сайту
Червоненська блискавка: Надуда Олександр Володимирович
Спортивне життя Червоного вже не раз доводило, що наша земля щедра на таланти. Олександр Володимирович Надуда, є однією із таких особистостей. Про його спортивні досягнення та життєвий шлях ми і поговоримо далі.
***
Дитинство та зародження зірки
Народився Олександр 13 травня 1961 року у Червоному. У сім’ї вже було на той час два старших брата: Сергій, 1949 р. н. та Юрій – 1951 р. н. Батьки Олександра працювали на спиртовому заводі. Батько Олександра – Надуда Володимир Васильович, 1926 р. н., був родом з Малих Мошківець, мати – Волинець Галина Михайлівна, 1920 р. н. – з Київської області. Доречі, вона була у 1930-х роках спортсменкою, виступала на обласних шкільних змаганнях з бігу.
Олександр ходив до дитячого садочку на спиртовому заводі, де поряд і проживала його родина. У 1968 році пішов до першого класу Червоненської середньої школи.
Випуск з дитсадку, 1968 рік
Верхній ряд (зліва направо): Лисюк Василь, третій – Струтовський Сергій, Паламарчук Люда, Микола Шевцов
Нижній ряд: Косаківський Сергій, Рак Ліля, Савченко Володимир, Надуда Олександр, Романівська Наташа, Олег
З самого дитинства Олександр був дуже активним, рухливим. До школи не ходив, а бігав. Висидіти урок для нього було складно і на великій перерві йому обов’язково потрібно було побігати, щоб виплеснути енергію. Спортивний розвиток почав з футболу, але як згадує Олександр, у ті часи не так легко було дістати м’яча, екіперовку. Та все ж, це не стало перешкодою для майбутньої зірки, а лише загартувало його характер, який у подальшому зіграє ключову роль у кар’єрі.
Олександр ще любив малювати. Багато афіш, плакатів оформив він за шкільні роки.
Першість Червоненської школи, забіг на 100 метрів, перший – Надуда Олександр, другий – Добровольський Михайло, третій- Приходько Андрій (1978 рік).
Улюбленими вчителями в школі були Трунова Надія Антонівна та Мар’янко Володимир Васильович – вчителі фізкультури, що не дивно для спортивного Олександра. Кращі друзі у школі: Косаківський Сергій, Савченко Володимир, Бичков Михайло та Струтовський Сергій. Усі хлопці із спиртзаводу. Клас був дружній, який налічував 23 хлопці та 9 дівчат. Діти були дуже спортивні, 8-9 хлопців грали у футбол на районному рівні. Олександр був у школі емоційним, вчився непогано але спорт вже тоді поглинав його все більше.
Надуда Олександр (знизу по центру) та його батьки, брати
Як зазначає сам Олександр, поштовхом до спорту він завдячує старшим братам та дядькові – Надуді Станіславу Васильовичу, який викладав фізкультуру у Червоненському ФЗУ. Старший брат Олександра, Юрій, також показував гарні результати з бігу у шкільні роки, займаючи призові місця. Брат Сергій вступав до Київського інституту фізкультури. Також, Сусол Юрій Павлович відіграв важливу роль у спортивному формуванні Олександра. З дитинства Юрій Павлович розгледів талант Олександра та підбадьорював його, кажучи, що той обов’язково досягне значних успіхів у спорті.
Починаючи зі шкільних футбольних змагань, коли команда мала ігровий виїзд, Олександр міг не спати всю ніч, а вранці пробігти та розбудити всіх хлопців. З 4-го класу він виступав за збірну школи у своїй віковій категорії. Але бувало й так, що Олександр виступав по матчу за молодших та старших хлопців, граючи в день до трьох матчів. Виїзні ігри збірних проходили в Андрушівці, Бердичеві. Житомирські команди приїздили до Бердичева на змагання, але завдяки кращій екіпіровці, часто вигравали у наших хлопців. Бутси і кеди, то є дві великі різниці у футболі.
У 10-му класі відбувся матч між легендарним “Цукровиком”’та шкільною командою, де школярі неочікувано виграли у більш дорослих футболістів. Олександр у тому матчі забив 5 голів. Він іноді виступав за “Цукровик” і до цього, але після феєричної перемоги його запросили до команди на постійній основі. Нажаль, Олександр пограв у “Цукровику” недовго тому, що доля повела його до великого спорту.
Ще навчаючись у 10-му класі, попередньо вигравши першість району, Олександр став де-юре чемпіоном Житомирської області, але у групі “б” тому, що його не пропустили до девізіону “а” у зв’язку з маловідомістю майбутньої зірки стометрівки. Побачивши потенціал Олександра, його запрошують до збірної області та виставляють на змагання Чемпіонату України. З області направляють листа до Червоненської середньої школи з проханням посприяти складанню випускних іспитів екстерном, що Олександр успішно і зробив.
Почавши тренувальний табір у Коростені, для підготовки до Чемпіонату України, Олександр виграє усі єдиноборства в одиночному режимі у своїх колег, але саме це і стає перешкодою до поїздки у Донецьк. Справа в тім, що там був естафетний вид змагань і врешті решт відібрали рівних по показникам хлопців. Олександр повертається до Червоного, але на підготовці Олександра помічає житомирський тренер з легкої атлетики, Вєксєльман Анатолій Йосипович. Він лишає контактні дані на випадок, якщо Олександр захоче продовжувати професійну кар’єру спортсмена .
Була спроба вступу до педагогічного вишу у Кам’янець-Подільську, але спортивна душа Олександра обрала інший шлях. Він телефонує до Анатолія Йосиповича і приїздить до нього. Живе і тренується на базі нинішнього Житомирського “Полісся” з осені 1978 року, бігаючи спринтерські дистанції на 100 метрів. Паралельно, Олександр вступає до Житомирського училища “Токарних станків та автоматів”. На протязі двох років Олександр виграє всі змагання, у яких приймає участь. Навантаження були солідні, до 80-ти змагань на рік на дистанції 100, 200 та 60 метрів взимку. Вже наприкінці 1978 року, Олександр приймає участь у змаганнях Радянського Союзу, досягаючи успіху під керівництвом свого першого тренера у великому спорті – Вєксєльмана Анатолія Йосиповича.
Найвагоміші досягнення Надуди Олександра Володимировича
1980-й рік, м. Донецьк: Чемпіон України серед юніорів на дистанції 100 та 200 метрів. Після цієї перемоги, Олександр переїздить з Житомира до Харкова. Його тренером стає Синяков Юрій, але контакти з першим тренером він не втрачає.
Харків, стадіон “Спартак”. Кращі спринтери Харкова. Олександр знизу справа, 1981-й рік.
По приїзду до Харкова, Олександр вступає до Київського філіалу інституту фізкультури, який має закінчити через 4 роки але, у зв’язку зі змаганнями, бере академ відпустку і…..у 2005 році таки закінчує його, але вже з назвою “Академія фізичної культури”. Це ще раз доводить наполегливість Олександра.
1981-й рік, Чемпіон України серед дорослих у естафеті 4х100 метрів.
1981-й рік, три перших місця на матчі Україна – Румунія з легкої атлетики.
Стадіон “Динамо”, Харків. Справа Надуда Олександр, його тренер та масажист
1983-й рік, 4 місце на спартакіаді народів СРСР на 60 метрів.
1983-й рік, 3 місце на спартакіаді народів СРСР.
1983-й рік, 2 місце на Кубку Радянського Союзу.
Алушта, олімпійська база, тренування. 1983-й рік
1984-й рік, виграв кубок України у зимових та літніх змаганнях.
1984-й рік, виграв меморіал братів Знамєнських.
Переможець Спартакіади Харківської області на 100 метрів, 1983-й рік
1991-й рік, став другим призером спартакіади України на 100 і на 200 метрів.
1991-й рік, 3 місце на спартакіаді СРСР у естафеті 4х100 метрів з рекордом України.
Київ, Республіканський стадіон, Спартакіада України, розминка, 1991-й рік
***
У 1986 році Олександра спіткала жахлива травма – розрив ахілла. Для спортсменів це рівнозначно завершенню кар’єри, але мужній характер, який сформувався у Олександра ще з дитинства, за два роки надзусиль – ставить його на ноги.
У 1988 році Олександр повертаєтся до великого спорту і відразу виграє Кубок України.
До 1992-го року Олександр виступав вже за збірну України. У 1992 році трапляється знову страшна травма, розрив другого ахіллового сухожилля. На той час Олександру був вже 31 рік, що ускладнювало відновлення та повернення до великого спорту.
Олександр здобув ще багато менш значущих нагород, але їх перерахувати не вистачить літер. Лише Чемпіоном України він ставав 15 разів. Після відриву другого ахіллу та неможливості відновлення, у 1992 році Олександр був змушений завершити свою приголомшливу професійну кар’єру спортсмена, яка тривала 14 років.
Життя після спорту
Після завершення професійної кар’єри, з 1994 року Олександр починає працювати в страховій компанії страховим агентом у Харкові. До 2000-го року він пропрацював там. В 2000-му році Олександр змінює роботу і стає адміністратором “Парку атракціонів ім. Горького” у Харкові, де працює до 2012-го року. Після реконструкції парку, Олександр переходить до управління парків міста Харкова і стає адміністратором. Це і було його останнє місце роботи, де він пропрацював до пенсії.
Окрім спорту, Олександр з дитинства полюбляв риболовлю та полювання. Любить колекціонувати різні мисливські речі, пов’язані із різьбленням по дереву. Оскільки любив художнє мистецтво ще з дитинства, колекціонує картини. Має двох доньок, онуків. Був двічі одружений, обидві дружини також спортсменки. Теперішня дружина Олександра, Олена Сухорученко, переможниця Кубку Європи на 100 метрів з бар’єрами, майстер спорту міжнародного класу. У 1994 році ще раз вигравала Кубок Європи. На Чемпіонаті світу посідала 6 місце.
Донька Олександра, Вікторія, також розпочинала кар’єру легкоатлетки, але після певних обставин, завершила виступи. Особисто Олександр Володимирович радіє, що його діти не пішли по його стопах тому, що це важкий та жорстокий шлях, як для дівчат.
Поки були живі батьки, Олександр провідував їх у Червоному. Після їх смерті, Олександр перестав на регулярній основі приїздити до селища. Останній раз він був у Червоному у 2008 році, коли відбулася зустріч випускників, 30 років після школи.
***
Татана
Олександра Володимировича багато хто у Червоному знає під прізвиськом “Татана”. Оскільки мало людей знають про походження, розповім.
Косаківський Сергій (прізвисько “Біба”) дав це прізвисько Олександру тому, що молодший брат Косаківського – Володимир, не міг виговорити ім’я Саня як був маленький. Виходило накшталт “татана”. Так і приклеїлося це прізвисько.
============================
Завершуючи цю неймовірну розповідь, мене приємно вразила відповідь Олександра на моє запитання: які яскраві моменти з вашого спортивного чи побутового життя самі значущі. Він відповів нетривіально: народження дітей, онуків. Ще він дякує Богові за гарних наставників у житті. Сумує за часами, коли були живі батьки, коли він був сповнений енергії. Як каже Олександр, коли ноги були, як пружини…
Ось так, випадково я, а тепер і ви, дізнаєтесь про таку видатну особистість з нашого Червоного. Так, більш старше покоління пам’ятає та знає Олександра Володимировича, але мої однолітки та молодь, точно отримають заряд гордості за рідний край. Особисто від себе дякую Олександру Володимировичу за змістовне інтерв’ю. Відразу відчувається людина ерудована, зібрана, дисциплінована. Бажаю довгих років життя та щоб молодь рівнялася на таких, як він.
***
Обігнати його міг лише вітер
Простого хлопця з села
Багатьом суперникам він носа витер
З Червоного, наш “Татана”
Характер мав напрочуд сильний
Всі труднощі на шляху до мрії долав
Мої слова підтвердить кожний
Хто з Олександром справу мав
Пройшли роки, медалей кілограми
Бо він легенда, він Татана!