Розділи сайту
Червоненські пункти прийому вторсировини
Вторинне використання сировини є популярним процесом у світовій практиці. Наше селище здавна мало і має пункти прийому вторсировини, про які і піде мова у цьому матеріалі.
***
Перед тим, як я почав збирати інформацію для цієї статті, не здогадувався про багато цікавих дрібничок з нашої історії. Особисто я, здавав ту ж макулатуру, вільхові шишки з моїм товаришем до пункту прийому, що біля лазні. На моїй пам’яті у 90-ті, це було основним місцем збору.
Назбираємо біля криловецького лісу вільхових шишок, принесемо та отримаємо пригоршню цукерок. Грошей нам чогось не давали, запам’яталися саме солодощі. Так само було й з макулатурою.
Згадуючи це все, я подумав, що на цьому й “казочці кінець”. Але, як виявилося, завдяки спогадам мешканців Червоного, у нас було ще дві “точки”.
Сама перша, та найдавніша, була розташована у дерев’яній будівлі наприкінці базару, як йти до церкви (пізніше, на її місці побудували цегляну споруду). З 1956 по кінець 60-х років (приблизно), там приймав хутро, різні метали – один з братів Атаманюків, які жили на Стромилівці. Він ще був одружений на вчительці біології – Дуці Марії Гаврилівні. Хазяїном того пункту прийому був єврей, що не дивно, вони переважали у веденні торгівлі. Ще, у ті часи, були так звані “шоми”. Це були скуповувачі-кочевники, які їздили на підводах по селах, та міняли у людей різний непотріб на кольорові метали, хутро тварин. Потім, вони здавали наміняне до пунктів прийому вторсировини. Наприклад, у 60-70-ті, кілограм міді коштував 70 копійок.
Мешканці згадують, як у одному дворі, “шоми” виміняли за м’яча 7кг міді.
Другим та досі діючим пунктом прмйому – є приміщення за універмагом. Ця, на перший вигляд, непримітна будівля, має цікаву історію.
Ще до побудови універмагу, на тому місці була велика єврейська хата, а біля неї жили цигани. Так от, вони збудували те приміщення, де до 1970-х років приймали різну вторсировину. Коли на початку 70-х з’явився універмаг, то частина тієї споруди використовувалася як склад самого універмагу, але школярі та місцеві продовжували здавати туди макулатуру, склотару та інше.
Як згадують місцеві, у 60-70ті роки, щоб мотивувати школярів, винагороджували кращий клас різними екскурсіями та поїздками по Україні.
На початку 90-х, у зв’язку з розпадом Радянського Союзу настали важкі часи та дефіцит товарів. У 1991-92 рр. універмаг закрили за нерентабельністю.
Тоді, параллельно з вже існуючим пунктом прийому, з’являється будівля біля лазні, на початку вулиці Шевченка. Про неї я й говорив на початку своєї розповіді. Ця будівля стає популярною для прийому вторсировини (переважно макулатури). За мого дитинства та перебування у Червоному, я пам’ятаю її функціонування до 1995-96 рр. Тому, що коли я від’їздив з Червоного у 1997 році, там вже нічого не приймали. Зараз, станом на 2024 рік, ця будівля остаточно не функціонує.
Єдиним пунктом прийому склотари та макулатури є наш “старий” знайомий з 70-х, будівля за універмагом. Вона й досі користується попитом серед місцевих. З плином часу, у Червоному перестали приймати метал, а найближчий пункт прийому – у Андрушівці.
***
Вважаю такі об’єкти дуже потрібними тому, що краще здати вторинну сировину та ще й отримати винагороду, чим викинувши на смітник – забруднювати навколишнє середовище. Буваючи в Червоному щороку, мені боляче дивитися, у що перетворюється чудовий парк біля озера. Понівечені альтанки, багато сміття. Не лінуйтеся, та краще занесіть ті пляшки до пункту вторсировини.
З добрих справ необов’язково робити виставкові шоу, найкращим прикладом буде результат.
=======================
Дякую за спогади:
Антон Булій