Забуті легенди Червоного…

Після тривалої перерви, у мене з’явилася вагома підстава звернутися до всіх, кому не байдуже рідне Червоне та його історія. Напередодні пішов із життя відомий діяч, наш земляк – Григорій Павлович Кримчук. Поштовхом розворушити громаду саме стало те, що окрім мого матеріалу, про нього крихти інформації у Інтернеті, так ще й у селищі, я впевнений, про нього знають одиниці. Мова піде не лише про Кримчука, а й про інших титанів з нашого Червоного, про яких не розкажуть на уроках, не згадають у парку біля альтанки…

***

Усі мене добре знають, особливо місцеві. Мої роки дитинства пройшли у Червоному, але я лише як півтора роки став заглиблюватися у історію селища. Я не чіпляю собі медальки, як люблять казати деякі, які собі їх чіпляють але лише за три місяці з моменту відродження сайту ProChervone.com, з допомогою небайдужих краєзнавців (яких так мало, що аж плакати хочеться), розкрив таких особистостей, як: Павловський, Кримчук, Бородій, Марищенко, Надуда Олександр. Це лише, що стосується особистостей, які лишили за свою діяльність величезні напрацювання у різних галузях. Я вдячний тій невеликій групі людей, які займаються краєзнавством у Червоному але, як показує час, їх занадто мало, щоб був дійсно заслужений ефект поширення знань про відомих земляків.

 

Почати хоча би з нині відійшовшого у засвіти Григорія Кримчука, відомого письменника, журналіста, твори якого могли б стати окрасою для позакласного читання. Мені пощастило зв’язатися з родиною та отримати для Центру дозвілля по примірнику деяких книжок ще за його життя. Григорій Павлович, народившись у Червоному, провівши роки свого дитинства, дуже душевно описував їх. Його книжки не мають вікового обмеження. Особисто я б, залюбки читав літом його твори, чим розповіді про Тома Сойєра. Ось таких людей ми втрачаємо і фізично, і духовно…

 

 

Павловський Володимир Хомич – ще одна глиба міжнародного масштабу. Видатний інженер-будівельник, з купою патентів, пів Києва побудовано за його технологією металевих конструкцій… і це великі, солідні об’єкти. Він також НАШ, народився та закінчив школу у Червоному. Чому б не розповідати дітям на факультативах чи просто вплітати в поточний матеріал про Павловського? На ті й же фізиці у школі, чи кресленні… 

 

 

Бородій Борис Федорович. Що знають про нього 90% сучасних мешканців? Так, те що він був прикольним дядьком, який любив хильнути пивка у буфеті та розважав дітвору на Новий рік… А те, що людина 39 років прослужила у театрі, мала визнання на державному рівні, приймала участь на головних ролях при святкуванні у Житомирі.

 

 

Марищенко Ярослав Семенович, що знаєте за нього? Тут я впевнений, що майже нічого. А людина пише книжки, любить свій край, також наш земляк. Не просто десь там залетів на 2-3 роки і закінчив школу, а народився, провчився – на 100% НАШ!

 

 

Надуда Олександр Володимирович. Про цього видатного спортсмена, у якого купа нагород на рівні СРСР та України, взагалі знають 5-ть з половиною чоловік у селищі. А цей простий юнак, який бігав шкільним стадіоном, досяг неймовірних успіхів за ВСЮ історію Червоного. От немає більше у нас нікого в міжнародному спорті, ну немає. Чи це не є приводом на уроках фізичного виховання розповідати дітворі, що ось цією стометрівкою бігла наша блискавка, світовий рекордсмен?

 

***

Це я пройшовся лише по самому основному, про що забуто або не приділено гідної уваги. За радянських часів у школі була дошка пошани з відомими випускниками, медалістами. Зараз, у сучасному та толерантному суспільстві немає такого, бо це нібито травмує дітей психологічно… з  чим я, як дипломований психолог, вкрай не згоден. Але добре, з державними програмами сперечатися не будемо. То чому б не зробити дошку пошани видатних особистостей селища у культурних закладах Червоного? Школа, Центр дозвілля, селищна рада? Час спливає, нових діамантів та зірок щось я не пам’ятаю за останні 50 років рівня вищезгаданих. 

Так, чудово, що у нас проводиться активна робота популяризації туризму, за що я щиро вдячний Коновалову Тарасу. Дуже чудово, що Андрійчук Тетяна Григорівна займається музеєм та дозвіллям молоді, АЛЕ я вважаю величезною прогалиною та неповагою, коли забуваються люди такого розмаху. Цим матеріалом я перш за все хочу достукатися до людей мого та старшого покоління. Відкрити очі та зробити акценти на те, що поряд, але воно й пройде поряд через якихось півстоліття. Всі будуть пам’ятати лише Терещенка, а не менш значущих постатей – ні. 

 

Гарантувати існування сайту 50-100 років я вам не можу, самі розумієте. А ось, поширивши спори пізнання через ті матеріали що є, по селищу, громаді – це гарантія збереження нашої з вами історії, нашого з вами улюбленого Червоного. Не обов’язково створювати вечори пам’яті та якісь пишні заходи. Достатньо розпочати з привиття серед молоді згасаючі крупиці відомостей про нашу гордість. А пишатися є ким, бо як ви бачите, Червоне багате своїми талантами, від спортсменів до митців. 

***

Цей допис я присвячую пам’яті Григорія Павловича Кримчука та Дню Конституції України. Я вірю, що як писалася конституція 5 років після незалежності, так і мій допис – колись та віднайде місце у ваших думках, серцях. Це, в ідеалі, має призвести до поштовху більш глибинної краєзнавчої діяльності та саме головне – популяризації її через культурні заклади Червоного.

 

Не забувай рідний дім, переступивши поріг
Теплі руки матері, яка у дорогу виносить пиріг 
Коріння своє пам’ятай, не цурайся його
Без спогадів та домівки лишити може доля тебе самого

Люди, що твій край прославляли
То є те саме, що й близькі
Вони разом одну надію плекали
Щоб не заростали історії стежки…

________________________________________

З повагою до вас та історії, Антон Булій

На розвиток сайту