Розділи сайту
Стежки життя мого: Андрійчук Тетяна Григорівна
Сьогодні ми не просто привітаємо чудову жінку, матір, бабусю, краєзнавицю з ювілеєм. Ми поринемо у цікаву біографічну розповідь про людину, яка вже понад 40 років мешкає у Червоному, прославляє та досліджує наш край, займається культурним збагаченням молоді. З поваги до Тетяни Григорівні та її діяльності, запрошую до детального ознайомлення з матеріалом.
***
Перед тим, як розпочати чудову подорож стежками життя нашої ювілярки, не можу оминути вступом від себе. Розповідь про Андрійчук Тетяну Григорівну – це саме подія. Особисто я відніс би її до категорії природних явищ тому, що такі люди народжуються раз на 100 років. Протягом п’ятого десятку свого перебування у Червоному, і до цього, за межами селища, вона віддавала всю себе громаді. Допомагала одноліткам, близьким, ініціювала культурні заходи на всіх рівнях.
Особисто ми познайомилися на початку 2023-го року. До цього я чув багато та лише позитивного про Тетяну Григорівну. Пізнавши за ці три роки її ближче, ставши з нею пліч-о-пліч у краєзнавчій діяльності, я й досі не можу звикнути й уявити, що в наш час (беремо і довоєнні часи) може бути настільки віддана, безкорислива людина, яка любить свою справу. Завдяки Тетяні Григорівні, на початку відродження сайту ProChervone.com, вдалося зібрати багато цікавого матеріалу, провести історичні інтерв’ю з поважними мешканцями Червоного. Вона від самого початку й донині поряд. Допомагає мені не тільки матеріалами, а ще й морально підтримує, коли іноді опускаються руки. І я, беручи з неї приклад, рухаюся далі стежками краєзнавства.
***
Народилася Тетяна Григорівна 13 травня 1956 року в селищі Ємільчине, Житомирської області в родині службовця. Батько, Кутько Григорій Степанович, працював у державних органах. Починаючи з працівника відділу кадрів, розвинув свою кар’єру до обіймання солідних, керівних посад. Мати, Кутько Євгенія Леонтіївна, була домогосподаркою, оберігала сімейне вогнище та ростила ще двох синів – Леоніда та Анатолія.
1954-й рік
Маленька Тетянка була наймолодшою у сім’ї.
1958-й рік
Родина мала господарство: пасіка, худоба, домашня птиця. Сімейне життя било ключем, але у 1957 році загинув від електротравми батько, допомагаючи сусідам у будівництві будинку. Мати взяла на себе всю відповідальність за родину.
1960-й рік
“Найбільша мрія дитинства – БАТЬКО! Мені так не хотілося вірити в те, що розповідали дорослі, а думалося, що настане така мить, коли на порозі з’явиться він, ТАТО. Цю дитячу уяву пронесла через все своє життя…”
За рік до школи Тетянка пішла до місцевого дитсадка. У 1963 році стала школяркою Ємільчинської середньої школи #2.
1 вересня 1963-го року
Вже з перших класів дівчинка продовжувала проявляти свої творчі здібності, які у неї зародилися ще у дитсадку. Образ Снігуроньки закріпився за нею змалечку до закінчення школи. Декламування віршів, виступи на шкільній та районній сцені, художня самодіяльність, наставництво над молодшими школярами, спортивні змагання. В усі роки була зразковою ученицею. В старших класах очолювала Клуб інтернаціональної дружби. Надавала дописи у районну газету про шкільне життя.
1967-й рік
“Всім вчителям вдячна за науку(світла їм пам’ять), але найбільша дяка вчительці української мови та літератури – Лагоді Надії Федорівні, яка так уміло вкладала в наші голови граматику, вчила писати твори”.
Завдячуючи школі, маю вірну подругу, Олену Фалківську (нині Яценко), з якою несемо дружбу понад 60 років.”
1973-й рік, 10-й клас
45 років потому, подвір’я Андрійчуків у Червоному
Закінчивши школу у 1973 році, Тетяна вступає до вишу, на той час – Житомирський Державний педагогічний інститут ім. І. Франка, на природничий факультет за спеціальністю біологія і хімія. Вибір даного напряму був закладений ще в дитинстві мамою Тетяни, яка прищіплювала любов до природи, та вчителями біології і хімії у школі.
1974-й рік, 21″б” група інституту
Вчитися було легко, оскільки наша студентка була всебічно розвинена і наполеглива у навчанні. Була дружньою в колективі, допомагала однокурсникам. Під час навчання проходила практику на біостанції при інституті в Житомирі, багато подорожувала Україною на виїзній практиці: Карпати, Крим, Центральна та Південна Україна. Працювала на сільськогосподарських роботах, які дуже об’єднували людей у ті часи та давали змогу більш глибинно пізнати один одного. Як результат цього – дві вірні подруги, Валентина Сидорчук (Титяневич) і Ніна Бондар (Шмат), приятилює з якими до сьогодні.
2016-й рік, ювілей “леді у червоному”
Будучи студенткою 5-го курсу, перейшла на індивідуальний план навчання і пішла працювати вчителькою хімії і біології Городківської середньої школи, на той час, Андрушівського району. У школі пропрацювала ще 3 роки після закінчення інституту.
1978-й рік, випуск 10-го класу Городківської середньої школи
У 1978 році закінчила інститут та здобула фахову освіту.
Зі студентських років – “взяття” Говерли: після закінчення другого курсу мали виїзну практику в Карпатах, подорожуючи по всьому краю.
Керівником був викладач зоології Копеїн Кен Іванович. Прибувши до підніжжя Говерли, пояснює, що є два шляхи сходження на гору – в “лоб” (це 1800м) і по пологому схилу (4500м). Запитує: “Як будемо добиратися?” “В лоб!”,- всі дружно відповіли, не маючи поняття, що таке гори. Ох і вдалося мені те сходження!!! Зате емоції при спусканні у червні місяці по сніжному міжгір’ї на куртках перекрили всю втому труднощів.”
Працюючи у Городківській школі, Тетяна знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком – Михайлом, місцевим юнаком. Невдовзі вони одружуються, це був жовтень 1978 року. Освідчення і пропозицію наречений озвучив через три дні, а прожили разом сорок три роки!
2008 рік, перлинове весілля
Молоде подружжя проживає з батьками чоловіка у Городківці. Першого сина, Костянтина, Тетяна Григорівна народжує у 1979 році. Влітку 1981 року родина переїжджає до селища Червоного і стають працівниками цукрового заводу. Тетяна Григорівна йде на посаду інженера з якості продукції, а її чоловік Михайло – стає слюсарем. У 1982 році народжується друга дитина – син Богдан.
1986-й рік, сімейне фото
Костя зростав відкритою, щирою та емоційною дитиною, а молодший, Богдан – був більш стриманий та серйозний. Маючи різні характери, у побуті вони були першими помічниками батькам, а, особливо, мамі.
Працюючи на цукровому заводі, Андрійчук Тетяна Григорівна обіймала наступні посади: хімік сировинної лабораторії, мікробіолог сировинного відділу, завідувачка бурякоприймальним пунктом. В зв’язку з виходом на пенсію Селезньової Тамари Степанівни, завідувачки дитячим садком при цукровому заводі, керівництво пропонує Тетяні Григорівні обійняти її посаду. Зважаючи на педагогічну освіту, активну громадську діяльність (профспілковий групорг, неодноразово голова виборчої комісії, учасник художньої самодіяльності) вона погоджується на пропозицію у 1994 році.
Наче збулася мрія Тетяни Григорівни – з дитинства вона хотіла працювати з дітьми.
1994-й рік, випуск старшої групи дитсадку цукрового заводу
На новій посаді, незважаючи на важкі часи, Андрійчук Тетяна Григорівна поліпшує матеріальну базу дитячого садка, а саме: поповнюються іграшковий фонд, канцтовари, покращується декор інтер’єру. Садочок був на 160 місць. Пропрацювавши рік, доля кидає Тетяні Григорівні новий виклик – їй пропонують виборну звільнену посаду голови профспілкового комітету цукрокомбінату, яку до неї обіймала Ківгіло Нінель Федорівна. Громадська думка була настільки переконливою, що обирають Тетяну Григорівну. Завідувачкою дитсадка стає Науменко Ірина Едуардівна. Пропрацювавши лише рік, Тетяна Григорівна з теплим серцем та у надійні руки передала дошкільний заклад.
Обов’язки голови комітету були відповідальними та кропіткими, потребували багато часу та концентрації. Тісний контакт з колективом, психологія тих часів таки би мовити.
З 1995 по 2003 рік Тетяна Григорівна працювала чисто на посаді голови, згодом вона почала поєднувати її з роботою у відділі кадрів цукрового заводу. Головним пріоритетом для Андрійчук Тетяни Григорівни була ЛЮДИНА.
2012-й рік, привітання Трунова Миколи Григоровича з Днем Перемоги
Вона завжди вшановувала працівників на свята, вітала з ювілеями, представляла до нагород та проводила в останню путь.
1996-й рік, вітання колективу цукрового заводу з професійним святом
1999-й рік, вітання з Новим роком колективів постачальників
2009-й рік, вітання колег цукрового заводу
Пропрацювала на цих посадах до 2017 року, звільнилася у зв’язку з виходом на пенсію.
2001-й рік, м. Житомир, привітання з 50-річчям Бородія Бориса Федоровича
2013-й рік, вітання з весіллям молодят
За роки головування Тетяни Григорівни, паралельно відбувалося створення музею цукрового заводу Ківгіло Нінель Федорівною . Після голови профкому, маючи великий трудовий стаж, знаючи багато людей, її мрією було зберегти історію тих, хто створив завод та тих, хто творив історію. Людей праці. Збираючи по крихтам, Нінель Федорівна будувала історичну базу. На це пішло майже 10 років. Все це вона робила самотужки. Звільнившись з цукрового заводу у 2008 році, Нінель Федорівна передала і цю діяльність Андрійчук Тетяні Григорівні, вбачаючи в ній гідного нащадка та продовжувача її справи.
Перебуваючи на пенсії, Тетяна Григорівна займалася музеєм, проводила екскурсії. Приїздило багато відвідувачів: письменники, краєзнавці. Двічі були нащадки Терещенків, правнучка Федора Федоровича Терещенка – Ваніна-Василія Ширинських Шихматова у 2015, ще був праправнук Наталії Уварової-Терещенко, Ігор Уваров, Мішель Терещенко з дружиною Оленою. До 2019 року музей був розташований на території цукрового заводу. У зв’язку з модернізацією заводу та зміною внутрішніх правил розпорядку, музей перенесли до Центру культури і дозвілля, де він є й понині.
2024-й рік, краєзнавча екскурсія підростаючого покоління
А тим часом у Тетяни Григорівни попідростали і одружилися діти, народилися онуки. Незважаючи на свою зайнятість, Тетяна Григорівна багато часу приділяла і дітям, і , особливо, онукам. Ходили до лісу, річки; їздили до міста на атракціони, брала їх з собою на роботу. Усі літні канікули Дар’я і Матвій проводили у бабусі. Для любої дитини велике щастя, проводити дозвілля влітку у селищі. Вона прищіплювала їм любов до природи, закладала перші цеглинки знань та гарних рис.
Яскравий спогад: Для дітей, разом ще з однією подругою по життю Ларисою Олійник, проводили розважальні ігри, а гра “Поле чудес” запам’яталася їм на все життя.
Для внуків влаштовували концерти, домашній театр, ходили “ложити спати сонечко” до спиртзаводського моста, і влітку, і взимку мандрували на річку, до парку та лісу. А коли погода була не сприятливою – “ходили в похід” з кімнати в кімнату!
2010-й рік
2012-й рік
2007-й рік, вітання Костянтина і Олени з новосіллям
З 2020 року Андрійчук Тетяна Григорівна почала працювати у Центрі культури та дозвілля на посаді художнього керівника, паралельно займаючись й далі музейною діяльністю. Допомагала проводити культурно-масові заходи (Новий рік, День захисту дітей, Івана Купала, День козацтва та інші свята), спільні заходи з працівниками бібліотеки на визначні історичні та пам’ятні дати. З 2023 року змінила посаду на керівника гуртка “Краєзнавство і туризм”. Зважаючи на попередній життєвий шлях Тетяни Григорівни, ми бачимо, що вона любить поєднувати не один вид діяльності, тим самим охоплюючи великі масиви корисних справ, максимально віддаючись їм. У 2007 році Андрійчук Тетяна Григорівна була визнана “Жінкою року Андрушівщини”, а у 2013 році Михайло Іванович та Тетяна Григорівна заслуговують Почесну відзнаку “Знана родина Андрушівщини”.
2011-й рік, Тетяна Григорівна з братом та чоловік на презентують роботи Андрійчука
Сьогодні я можу з впевненістю сказати, що я ЩАСЛИВА жінка. Щаслива своєю родиною: маю люблячих і турботливих синів та невісточок – Костянтина й Олену, Богдана й Тетяну, прекрасних онуків Дар’ю, Матвія, а нині й Поліну, сватів.
2025-й рік, м. Боярка, День народження онука Матвія
2024-й рік, з онукми: Дар’я та Матвій
Як до отчого дому, їжджу в своє рідне Ємільчине до великої дружної сім’ї брата Леоніда (Анатолій, на жаль, уже в засвітах).
2025-й рік, ювілей брата Леоніда
Щаслива теперішньою роботою: безмежно люблю “краєзнавчиків”, які своєю допитливістю, своєю енергією додають мені сил та наснаги.
2026-й рік, м. Житомир, музей космонавтики ім. С.П. Корольова
2026-й рік, зустріч з військовим – Петруком Ігорем
Маю багато планів і задумів з дослідження та популяризації краєзнавства.
Безмежно вдячна за підтримку – сім’ї (дітям, невісточкам, онукам), а за співпрацю – подружжю Обштатів, Булію Антону, Марищенку Ярославу, Собчуку Сергію та всім, хто подає руку допомоги.
***
Ось така вийшла розповідь, яку я вважаю не закінченою. Я вірю в краще і сподіваюся, що Андрійчук Тетяна Григорівна ще багато років буде радувати нас своєю діяльністю, запалювати очі молоді, сяяти, як сонце, своєю енергією, а ми, сподіваюся, будемо допомагати їй з усієї сили та цінувати наш краєзнавчий діамант. Хочу зауважити, що я людина відверта та не переношу на дух лестощі. Всі мої дописи, творчість про будь-кого, будь-що є від чистого серця.
======================
Бажаю міцного здоров’я Тетяні Григорівні та її близьким, незгасаючого джерела краєзнавчої діяльності і щоб усе це продовжувалося вже у мирній Україні!
Аудіоверсія статті
Адміністрація сайту (13.05.26)