Розділи сайту
Все життя у спорті! До 75-річчя тренера футбольної команди “Червінський цукровик” Сусла Юрія Павловича
Він народився спортсменом. Загартований. Сильний. Цілеспрямований. Дисциплінований. Відповідальний…
Чи то так зорі віщували, чи то така вдача передалася від діда-прадіда, що вродився Юра жвавим цупкеньким хлопчиком у подружжя Павла Яковича та Лідії Максимівни Суслів. В сім’ї вже зростав син Володя. А згодом і сестричка Ірина народилася.
Оскільки помешкання розташовувалося на славнозвісному урочищі Цегельня, де було доволі простору, то і дитинство проходило на облаштованому (з вигону проти хати) хлопчаками стадіоні, де з самої весни до пізньої осені ганяли в футбол, грали в різні ігри, а ще бігали на Грабарку купатися, взимку каталися на санках і лижах – тобто все дитинство та шкільні роки проходили в русі. Вдома приходилося допомагати по господарству, ціле літо пас корову в лісі аж біля Польового Току.
Сусол Юрій Павлович – перший справа
***
Сім’я була з трудолюбивих: батько працював у у радгоспі на фермі (пройшов шлях від конюха до завідувача ферми). Ось тому і виховувався Юрій в труді, дисципліні, відповідальності. Початкові класи школи в ті часи розміщувалися у колишній синагозі, але і там не вистачало місця. Тому одна класна кімната була облаштована в клубі цукрозаводу, довелося і Юркові навчатися там.
В школі найулюбленішим предметом була ФІЗКУЛЬТУРА! Їй він віддавався сповна. Займався різними видами спорту та найбільше вдавалися футбол і лижі. Перебуваючи у 8 класі , став переможцем у змаганнях серед школярів району з лижного спорту. Окрім шкільного футболу, зі своєю вуличною футбольною командою змагалися з футболістами окружних сіл.
Промайнули шкільні роки і після восьмирічки вступає Юрій до Київського профтехучилища здобувати професію столяра, але спорт іде попереду нього: грає у збірній училища з футболу і, знову ж, лижі! ( як добре, що зими були сніжними). З гарною високою статурою, широким розмахом кроку 1969 року стає чемпіоном м. Києва з лижного спорту, захищаючи честь меблевої фабрики (Конча-Заспа приймала лижників).
Та ось і час військової служби. Її він проходив в м. Острів Псковської області. Сама доля скерувала служити в тому місті, яке в грізні роки Другої світової визволяв його тато.
Звичайно ж, і тут футбол та лижі невід’ємні. Грає на першість частини по футболу, змагається в лижних гонках. Здобувши перемогу в одних із них, заслуговує на відпустку.
З радістю і хвилюванням згадує сьогодні Юрій Павлович своїх армійських друзів.
А поки що він просто Юра! Після закінчення служби повертається додому, іде працювати на цукровий завод. Знайомиться з вродливою дівчиною Людмилою, одружуються.
В заводі спочатку столярує , а потім займає посаду інструктора з фізкультури та спорту – в роботі більше до столярства не повертався, а ось у побуті й донині майструє, лагодить…
Робота інструктора прийшлася до душі. Тут, як говориться, всі карти в руки: вже сам тренуєфутбольну команду, влаштовуються лижні змагання, проводиться виробнича гімнастика в цехах заводу.
В 70-х роках команда “Червінський цукровик” грала на першість цукротресту в Черкаській області, у 80-х – приймали команду інституту фізкультури м. Києва, це була дружня зустріч. А скільки перемог на змаганнях районного та обласного рівнів! Не перелічити заслужених нагород: грамот, дипломів, кубків.
***
В сім’ї ж ростуть діти: Валерій, Ірина, Олена. Господарюють, тримають чимале домашнє господарство. Звичний до цього змалку – рано вставати і пізно лягати, загартований у труді. А ще ж і улюбленими справами хочеться зайнятися: мисливство, рибальство і тихе полювання – гриби! Настільки Юрій Павлович знає ліс ще з часів пасіння корови, що гриби, ніби його шукають, а не він їх. Вже коли йде до лісу, то з пустим кошиком не повертається.
Мисливство теж було (було, бо зараз заборонене) частиною його життя. Брав на полювання сина, пізніше – онука Владика. Довгий час очолював мисливське товариство Червоного.
А рибальство із захоплення переросло в обов’язок: сьогодні Юрій Павлович є головою спілки рибалок Червоного “Сазан”. Турботливо оберігає свій рідний Грабарецький став, дбає про його зариблення, оргагізовує охорону та контроль за дотриманням правил спортивної риболовлі. Ця його громадська робота заслуговує на велику вдячність від мешканців селища.
Та повернемося до робочих буднів: з часом довелося Юрію Павловичу обіймати і такі посади, як завідувач господарства, начальник охорони у тому ж цукровому заводі. До своїх службових обов’язків ставився з повною відповідальністю, але ні на скілечки не розлучався зі своєю спортивною діяльністю. Уже ветеран футбольної команди та незмінний її тренер. Керівники заводу підтримували існування команди: забезпечували спортивною формою, необхідним інвентарем, організацію поїздок на змагання, тощо.
Згодом опіка спортом перейшла до рук місцевої влади. Слід зазначити, що ветераном футбольної команди є і її голова – Юрій Ящук.
Досягнувши пенсійного віку, Юрій Павлович і не мріє про заслужений відпочинок. Ще певний час працює на цукрозаводі. Звільняється. Але його невгамовна душа прагнула до роботи і ця робота знайшлася саме в СПОРТІ! Сьогодні ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ є керівник гуртка Комунального закладу “Центр культури і дозвілля”, тренер з футболу та волейболу. Він надто любить свою справу, любить молодь, втішається їхніми успіхами, при тому, що вимагає від них дисципліни і порядку, надаючи приклад своєю обов’язковістю і пунктуальністю. Є ініціатором та організатором змагань різних рівнів з футзалу, футболу, волейболу.
В селищі Червоне традиційно щорічно проходить боротьба за здобуття кубків: на честь Станіслава Васильовича Надуди з волейболу та в пам’ять Богдана Кучинського з футболу.
Взагалі, історія футболу в Червоному сягає 100-річної давності, про що свідчить фото з нашого музею.
Натомість, повернемося до особистого життя Юрія Павловича. Не все складалося так, як би хотілося. В житті, як на довгій ниві… Прийшлося пережити і певні випробування долі: тяжка хвороба і втрата сина Валерія ще в досить молодому віці (благо – внук залишився продовжувачем роду), сам переніс складну операцію, COVID забрав і його берегиню домашнього вогнища – дружину Людмилу Федорівну. Та все це не зламало душу і тіло Юрія Павловича, загартованим СПОРТОМ. Так і продовжує бути у русі: веде невеличке домашнє господарство, допомагає донькам у їх роботі. Він поважна, шанована людина в селищі, недарма в честь 10-річчя громади Юрій Павлович був відзначений нагородою.
В прекрасній формі, з бадьорим духом, дотримуючись свого певного режиму сну, роботи і відпочинку (у нього навіть кури привчені до режиму – рано ідуть на сідало і рано встають, як уже нині й господар) зустрічає Юрій Павлович свій 75- річний Ювілей, адже народився він 25 листопада 1950 року.
***
Вітають і підтримують свого РІДНЕНЬКОГО дві доньки з зятями, невісточка, п’ятеро онуків і два правнуки (один уже тренується у прадідуся). Тож віншуймо і ми ЮВІЛЯРА!
Нехай сторицею повернуться Вам, Юрію Павловичу, все те добро, всі ті благії справи, які Ви дарували людям протягом свого, сповненого незгасаючої енергії, життя.
Даруйте й надалі! Будьте ще довго в строю.
Бажаємо, щоби всілякі негаразди оминали Вашу оселю, а завжди панували у ній тепло і затишок, добро й благополуччя. Щасливого довголіття Вам у мирній і вільній країні!
=======================
(25.11.25)